Мишача бомба для Токіо: чому оригінальний напалм так і не був застосований

Мишача бомба для Токіо: чому оригінальний напалм так і не був застосований

Період ведення бойових дій - це завжди час для інтенсивної розробки нових видів озброєнь і військової техніки. І мова йде не тільки про традиційні види. Нерідко кмітливість окремих ентузіастів стає причиною появи досить цікавих проектів, які вражають не тільки своєю ефективністю або технічними характеристиками, скільки креативністю самої задумки. Саме так можна описати оригінальний проект американського стоматолога, який придумав застосувати для запальних бомб вельми нетривіальний напалм - кажанів. Ось тільки злетіти мишки-камікадзе у свій перший і єдиний захід над японськими містами так можливості і не отримали.


Історія створення такого незвичайного типу озброєння почалася в роки Другої світової війни в США. Справедливості заради, слід уточнити, що ідея використання тварин під час бойових дій з 'явилася ще в давні часи. Військові активно вдавалися до допомоги різних звірів - в першу чергу, мова йде про коней і собак. Дещо пізніше люди звернули увагу на птахів, наприклад, голубів. Сам же механізм застосування крилатих, який у підсумку втілився в життя в мишачій бомбі, також відомий давно - на вітчизняних теренах навряд чи знайдеться людина, яка не вивчала в школі "Повість часових літ", де яскраво описується, яким чином з помсти за смерть чоловіка княгиня Ольга спалила місто древлян Іскоростень.


Власне ж задумка використання у військових цілях кажанів належить хірургу-стоматологу з Пенсильванії Літлу С.Адамсу. Він був не зовсім звичайним лікарем, а був особисто знайомий з президентом Рузвельтом і його дружиною. Прийшла йому в голову така ідея під час відвідування ним Карлсбадських печер, розташованих в штаті Нью-Мексико. Там лікар спостерігав, як величезна кількість кажанів відлітають з печер.

Саме процес їх міграції сильно вразив Адамса. А через деякий час по радіо лікар почув повідомлення про напад японських військових на американську військово-морську базу Перл-Харбор. Тут-то в його голові і сформувалася ідея використання кажанів в якості живого напалму. По суті, вже через місяць після вступу США у Другу світову війну, а Літл С.Адамс вже став розробляти свій проект зі створення нового зразка зброї. Зрештою, в січні 1942 року він відправив листа з описом задуму безпосередньо в Білий дім.

Літл С.Адамс підійшов до створення своєї бомби ґрунтовно: зокрема, він вибрав певний вид кажанів. Так, він планував використовувати бразильських складчастогубів або інших кажанів, споріднених цьому сімейству. Рішення зупинити свій вибір саме на літаючих ссавців, а не на птахах, як це практикувалося з давніх часів було не спонтанним. Адамс у своєму листі президенту США пояснює, що кажанів у тому ж штаті Техас - мільйони, тому нестачі основного "ресурсу" для виробництва бомб не передбачається. Крім того, вони банально літають швидше будь-якого птаха: тому і був обраний бразильських складчастогубів, адже саме даний вид поставив рекорд за швидкістю польоту, та й до того ж здатні піднімати в повітря вагу втричі більше власного.

Блиснув своїми знаннями Адамс не тільки про кажанів, але і про особливості тодішньої інфраструктури японських міст, адже саме на них повинна була обрушитися міць нової зброї. Вся справа в тому, що велика частина будівель в Японії були дерев 'яними. Власне ж ідея полягала в тому, щоб закріпити до тіла кажанів невеликі запальні бомби, оснащені механізмом уповільненої дії. Мишок-камікадзе передбачалося посадити в спеціальні контейнери - їх повинні були скидати з літаків, після чого ті б розкривалися самостійно. Звільнені з контейнера кажани розліталися б по місцевості і забираючись на горища і під дахи житлових і господарських будівель, щоб сховатися від денного світла. Запальна суміш до того моменту детонувала б, і це приносило б величезну шкоду інфраструктурі японських міст.

Президент Америки Франклін Делано Рузвельт виявив інтерес до оригінальної задумки з листа, що прийшов у Білий дім. Крім того, ідею мишачої бомби підтримали і ряд вчених, які займаються вивченням ехолокації кажанів. Зрештою, на розробку проекту дали добро і виділили чималенький на ті часи бюджет:загалом два мільйони доларів (за інформацією "Пабліш Україна", ця сума відповідає приблизно 19 мільйонам доларів за сучасним курсом). Створення зброї за проектом Bat Bomb проходить наступним чином:кажани планувалося забезпечити маленькими займистими зарядами з механізмом уповільненої дії, причому кріпити вирішили за допомогою клею. По суті, мова йшла про запальні снаряди з живим напалмом. Бомби були спроектовані в двох варіантах - вагою 17 грам (час горіння - 4 хвилини) і 22 грама (час горіння - 6 хвилин), кожна з них постачалася мініатюрним детонатором, скріплений дротом. Коли було необхідно почати детонацію бомби, спеціальний склад роз 'їдав дріт, після чого відбувалося займання горючої суміші.

Кажани з приклеєними до них бомбочками поміщалися в металевий контейнер циліндричної форми. У деякому роді, виходила оригінальна модифікація касетного боєприпасу, де елементами ураження були літаючі ссавці. У кожному такому контейнері поміщалося більше тисячі кажанів, яким була забезпечена вентиляція всередині, щоб вони не задихнулися до відкриття. Використовувати нетривіальний боєприпас збиралися в нічний час доби перед сходом сонця. Такий вибір був зроблений невипадково: маленькі живі бомби з настанням ранку, опиняючись на волі, починали шукати місця для укриття від світлового дня. Що стосується місця застосування, то ідеєю-фікс автора концепту стало бажання спалити таким напалмом японську столицю Токіо.


Перші випробування нового типу озброєння були проведені в 1943 році, проте закінчилися вони невдало: так, 15 травня 1943 року спонтанно випущені кажани розлетілися по території допоміжної авіабази Карлсбадського військового аеродрому в Нью-Мексико, що в результаті закінчилося справжньою пожежею - була зруйнована або пошкоджена частина інфраструктури авіабази, людських жертв, на щастя, не було. Інші спроби проведення експериментальних бомбометаній також не дали очікуваних результатів: частина мишей виявлялася некерованими і розліталася в невідомому напрямку, а деякі і зовсім не встигали виходити зі сплячки і розбивалися об землю при падінні з великої висоти. І лише в 1944 році, після передачі проекту у відання Корпусу морської піхоти, випробування стали більш успішними - кажани виявилися цілком здатні підпалити макети японських населених пунктів, відбудованих на американському полігоні Дагвей в Юті.

Однак, як вперто твердить історія, до використання мишачої бомби в реальних бойових умовах справа так і не дійшла. Причиною виявилося банальне затягування часу: поки розроблялася і випробовувалася ця зброя, вже закінчувався 1944 рік, а до того моменту щосили йшло проектування і створення першої ядерної бомби. Та й крім того, американське командування вирішило зупинити свій вибір на традиційних запальних бомбах, якими і бомбардували Токіо в 1945 році. А коли на Хіросіму і Нагасакі скинули атомні бомби, про дивний проект з кажанами вже ніхто і не згадав - він виявився просто непотрібний. Хочеш дізнатися більше про напалм і небезпеку, яку він несе? Тога читай: Напалм: коли він з 'явився і чи є забороненим видом зброї