Пологи при травмі хребта

Пологи при травмі хребта

Для початку скажу, з яким "букетом" нездоровостей я підійшла до весілля:


  • Компресійний перелом трьох хребців поперекового відділу (нерви не зачеплені) - збила машина.
  • Пара невеликих переломів рук, ніг.
  • Сколіоз, зір -3.

Ну, загалом-то, і все. Хоча комусь і це може здатися не такими вже й маленькими проблемами і серйозною перешкодою для вагітності. Однак у мене не було жодних сумнівів - вже дуже хотілося дитину від коханої людини.


І дійсно, з Божою допомогою вагітність протікала чудово, не рахуючи легкого токсикозу і деяких болів у спині (підвищеної вибірковості щодо вибору спального місця) на сьомому-восьмому місяці. Але хто з цим не стикався? Хоча зараз я все ж вважаю упущенням те, що практично не займалася спортом (у вигляді зарядки) і не ходила в басейн. Так що ніяких додаткових процедур і відвідувань лікарів (у зв 'язку з проблемами зі спиною) в ході вагітності не було. Але найважливіше питання і тривожна невизначеність залишалися - де народжувати, як народжувати і з ким? При цьому дуже хотілося обійтися без стимулювання, знеболювання і, тим більше, кесарева. Але ніхто - ні травматологи, ні акушери-гінекологи - не могли з упевненістю сказати, як буде вести себе спина в ході пологів. Таким чином, обміркувавши варіанти пологів і пологових будинків, я зупинилася на тому, що умови післяпродових палат (я не беру варіант з одним душем на поверх - це вже точно не обговорювалося) не особливо важливі (в будь-якому випадку скоріше додому хочеться). Набагато більш важливо (особливо в моєму випадку), щоб був знайомий лікар, який ще до пологів представляє характер моєї травми.

Отже, ми зупинилися на 4 пологовому будинку (благо живемо відносно недалеко), де після хитрих пошуків знайшли чудового лікаря - від дорогих післяпологових палат, що надаються за контрактом, я відмовилася, оскільки де б не лежати, а додому все одно хочеться, та й мати сусідку по палаті зовсім не погано (і поговорити можна, і приглянути за дитиною поки ти в Про те, чи бути разом з малюком у палаті ("спільне перебування") теж питання не стояло - якщо пологи пройдуть нормально, то, звичайно, відразу разом.

За п 'ять днів до передбачуваної дати пологів (термін по УЗД) мене все-таки вмовили лягти на збереження. Це, звичайно, не найприємніший час препроводження, але при наявності хорошої книжки дуже навіть нічого. Зате з гарантією потрапиш в потрібний пологовий будинок, що важливо, якщо в окрузі багато пологових будинків закриті на мийку.

Напередодні дати, визначеної за УЗД, "воно" нарешті почалося! Ніяких особливо помітних "провісників" і незвичайних змін в останні перед пологами дні (крім, хіба що, підвищеної легкості, бажання якщо вже не літати, то ходити вприприжку і нестримної цікавості) я не помітила, хоча, можливо, просто "проспала".

У сам день пологів (6 липня 2001 року) зранку у мене став "відчуватися" низ живота (не те щоб боліло або потягувало - просто він став відчуватися). Після огляду (трохи раніше 11 ранку) доктор сказала, що шанси народитися в цей же день у нас є - потрібно тільки активно погуляти. Я подзвонила чоловікові, і ми по-чесному відгуляли годину. За цей час почалися більш-менш регулярні (хвилин через 5), але практично безболісні сутички. А може, це мені тільки так здавалося - адже я знала, що це ще "квіточки" і найцікавіше ще попереду. Повернувшись в корпус і чекаючи огляду лікаря, у мене відійшли води, і після цього процес став розвиватися більш стрімко - я вже не могла з легкістю "прохаджувати" сутички, не звертаючи на них уваги. У наступну годину зі мною не відбувалося нічого відмінного від інших - клізму, гоління, сутички, збори - і все наростаюче цікавість і бажання зустрітися. Тільки під час зборів на сутичках ніякі прийоми типу "покрутити стегнами, облокотившись на лікті на спинку ліжка" та ін не допомагали, спина нила, хотілося тільки лежати. І ось я вже в родовому блоці. Стояти не варто зовсім - тільки лежу. У мене було завжди тверде бажання обійтися без писка і знеболювання. Попіскувати я почала практично відразу, а то якось занадто тихо і самотньо.:) Трохи пізніше я почала розуміти людей, які погоджуються на знеболювання, і була близька до того, щоб про це поговорити зі своїм лікарем (правда, вона затримувалася). Якщо так "добре" вже через години 4 після початку сутичок, то що ж буде далі (адже на пологи тривалістю менше 10-12 годин настрою не було ніякого, оскільки я і сама народилася не надто спритно).

Ось на цих думках я і відчула бажання тужитися. Година від часу не легше: адже надії що розкриття повне через такий відносно невеликий проміжок часу у мене особливої не було. Але виявилося, що все нормально і масику пора з 'являтися на світ. З лікарем ми ще заздалегідь домовилися на вертикальні пологи (з причини травмованого хребта). Але обговорити як це заздалегідь толком так і не встигли - так поспішав мій масик вибратися назовні. Тут виявилося, що я не можу сидіти навпочіпки на повній ступні (а саме це в даному випадку розумілося як вертикальні пологи) - це на потугах-то. Та й страшно - аж надто близько до підлоги. Потім ми ще трохи щось пообсуждали.


У підсумку я народжувала, стоячи на колінах на ліжку і дивлячись у віконце в сусідній бокс:))). Через таку оригінальну позу дитину мені не поклали на живіт, а дали в руки - такого маленького, спритного чоловічка (2900, 51 см). І тут мене чекав ще один сюрприз - я була готова до того, що новонароджені дітки часто червоненькі, зморщені. А у мене в руках виявилася "порцелянова лялечка" з уважним і пильним поглядом. Ось так 6 липня (саме в цей день 4 роки тому її тато пояснився мені в коханні) о 16:10 ми і зустрілися з Ксантиком! (і з 20-ї години вечора вже не розлучалися). Під час огляду на предмет розривів і дуже невеликий штопки мені жахливо хотілося встати і пройтися. Єдиним неприємним відчуттям на той момент були голочки в "відсиженій" нозі. І ще зазначу, що чим довше перед і під час пологів зберігаєш позитивний психологічний настрій, спокій, гарний настрій, не панікуєш - тим краще і безболісніше все відбувається. І це насправді так!

Мене перевели на деякий час у сусідній родблок (через переповненість пологового будинку вільних місць у палатах не було), де через деякий час вже дозволили походити. Звичайно, перше, що я зробила, це поміряла талію уривком знайденого тут же сантиметра - 70 з гаком см і відчуття порожнечі в животі, через яку при ходьбі якось дивно заносило. Приблизно о 8 годині вечора мене проводили в приймальне відділення побачитися з прибулими чоловіком і знову спеченими бабусями. Мої поїздки в ліфті, дивний вигляд, і головне шастання по лікарні через годин 5-6 після відправки в родблок невимовно здивували тітку-ліфтерку. Найбільш неприємним відчуттям (не знаю, правда, наскільки воно пов 'язане з травмою хребта) були больові відчуття в районі копчика і, як наслідок, дуже своєрідна походка. У післяпологовій палаті (а першу ніч у холі) - після 20 години вечора 06 липня - я була вже постійно з Ксюхом (до речі, донька дізналася, що її звуть Ксенія вже в перші хвилини після появи на світ!). І це так приємно... Тільки невимовно хочеться додому, до коханої людини, яка щойно стала татом. У наступні дні спина почала давати про себе знати - ще в пологовому будинку, на третій день, Ксеньку стало важко піднімати - так що присутність вдома в перший місяць моєї мами була дуже доречною! І ще - абсолютно неможливим виявилося носіння мало-мальськи щільно сидять на талії джинсів і спідниць - відразу ґрунтовно боліла спина. Хоча частіше вона не стільки хворіла, скільки хотілося все кинути з рук і полежати на підлозі. Але мені пощастило - Ксенька в перші місяці була спокійною дівчинкою, не вимагала постійного перебування на ручках. Та й вдома дуже часто був хто-небудь з родичів або моїх подружок (я з них перша мама і "пограти в ляльки" було цікаво всім).

Таким чином, під час вагітності і самих пологів жодних суттєвих проблем через травму хребта я не відчувала. Але ось потім, перебування бабусь і тата вдома суттєво полегшило життя. Про болі в спині я практично забула до початку Ксенькиного "періоду прямохождения". Ходити з маленькою дитиною за обидві ручки в злегка нахиленому стані виявилося для мене практично неможливим і викликало помітні больові відчуття. Подивимося, як буде далі.

Наступного разу я влаштувала близьким веселе життя через _ мене _ переживань взимку. Коли Ксеньці було 6 місяців, я потрапила в лікарню з апендицитом з перитонітом, але це вже інша історія. Відзначу лише той факт, що і до і після цього (в "лікарняний" період ми, звичайно, їли суміш) Ксенька була "чистим" грудничком, який пробував тільки пюре з кабачків.

Стомчик, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..

Пабліш Чарт