Мирослава, донька моя, як же раді бачити ми тебе!

Мирослава, донька моя, як же раді бачити ми тебе!

Начну с того, что беремчатость моя была оооочень желанная, и муж тоже был готов стать папой, но все равно когда делаешь тест, трясутся все поджилки, даже если точно знаешь что он будет положительным.. І ось, в черговий вихідний пішла я на ватних ногах в аптеку за тестом.. бігом неслася додому (цікавість це все таки сильне почуття) і ось заповітні 2 смужки!! УРА!!! СКОРО У НАС БУДЕ МАЛЮК!Ввечері прийшов майбутній папа... Треба сказати, що мій чоловік поняття не мав, як взагалі тест виглядає, і які там смужки повинні з 'явитися. Побачивши цю паличку зі смужками він запитав, мовляв, навіщо я фломастером на цій штуці малювала? Я тільки посміхнулася. Прочитавши інструкцію тато зрозумів все... і став ошаліло носитися по квартирі, чесати ріпу і якось нерозумно так посміхатися.. Ну ось, дочекалися..


Далі времечко полетіло дуже швидко, вагітність проходила майже без проблем... Токсикоза не было вообще, только дико хотелось спать и есть.. .Бесконечная сдача анализов, первое УЗИ, второе УЗИ... у нас буде дівчинка... щастя... ПДД поставили на початку жовтня...


Народжувати планували в 27 пологовому будинку за домовленістю з лікарем...

24 вересня 2007 року поклали мене в патологію. Настрій був ні до біса, так було небажання з дому їхати, аж розревілася вранці. Відвезли мене мама і тітка. Приїхали ми до 10 ранку в приймальню, але поки я просиділа в черзі... Але оформили мене струму на годину 12 десь.

Лежала я в 415 палаті. Дівчатка-сусідки говорили що у мене веселе ліжко, - з неї швидко всі народжувати йдуть, але в моєму випадку це було ще нескоро.

Потягнулися гроші - денечки: підіймемо о 7 ранку, тиск, аналізи, сніданок, обід, південь, вечеря, - почнемо все як зазвичай і як скрізь, плюс ще моторошна нудьга по домашнім і коханому чоловікові.. мда.. На вулиці сонечко, тепло, ввечері приходять очманілі батьки і щось там пишуть, кричать, пускають феєрверки... боже як же вже хочеться побачити свою крихту доньку, обійняти, притиснути до себе цю грудку..

Пішов вже другий тиждень як я лежала в патології і сорокова вагітності, а моя ненаглядна дочка навіть не збиралася на вихід, ну зовсім ніяк не хотіла залишати своє затишне житло. Після чергового огляду завідувачки, з 'ясувалося що сама народжувати я не почну через маловоддя біля головки дитини. Було прийнято рішення колоти міхур... а це означає, що 5.10.2007 Я ПІДУ НАРОДЖУВАТИ.. УРА!!!

Підняли мене о 6 ранку, клізму, душ, переодягли в стерильну сорочку (до речі в ній жахливо жарко було), поміряли тиск і відвели на 3й поверх.. Відчуття були страшні.. з родових доносяться крики, і жіночі, і дитячі. Суворий дядько заведучий постійно чимось незадоволений.. Прокололи мені бульбашку, відвели в родову і почалося..


Народжували ми разом з сусідкою по палаті, так що нудно нам не було. Поки сутички були не сильні (це десь перші 2,5 години) ми балакали, пихтіли, сміялися, (я навіть смс-ки примудрялася писати) і їм-то здавалося що так все добре і буде.. А ось далі був якийсь жах: сутички стали болючішими, сильнішими, відчуття таке ніби ти давно не ходив в туалет по великому і від цього болить живіт, тільки в 1000 разів болючіше, а в попереку кіл, який хтось постійно вертить і крутить, і тиче постійно кудись в копчик..

Непомітно для себе стала вити, потім дико захотілося щоб все це закінчилося, тому що неможливо було вже терпіти це біль в попереку, духоту в родовий і дикий сушняк..

І ось нарешті я почула, - "" Народжувати зараз будемо "..", - навіть легше стало якось.. Мене змусили лЯГТИ НА СПИНУ щоб апарат КТГ поставити і слухати лялине серце... жах... це було боляче - лежати на спині в яку встромили кол.. (Після цього я ненавиджу КТГ)..

Прийшла лікар, сказала, як тужитися, хоча я мало вже що міркувала. Мені так хотілося щоб все це закінчилося, що доньку я народила в 3 потуги.. Після першої мене торкнуло! Полетіли зірки, метелики, коридори. Друга і третя були легше, але забрали останні сили.. і ось... кряхття, булькання і крик моєї малятка! УРА!!!!!

Показали мені мою крихту, маленька, синенька, зморщена, але така рідна... Далі народилася плацента - нічого цікавого, просто шматок м 'яса... Потім мене шили (я, до речі, за словами лікарів легко відбулася, - народила як пісню заспівала) - 2 шви, а я лежала і плакала тихенько від радості що все скінчилося і у мене є моя дитина, з якою ми скоро повернемося додому до тата, який чекає нас!

Мирослава Юріївна народилася о 12.20 дня з вагою 3800 і зростом 54 см. Їй видавили молочка і забрали, а я залишилася дошиватися і тихо радіти своєму щастю...

Лежачи в непривітному коридорі, трусячись від холоду і голоду я потихеньку допивала другий літр води, мені здавалося, що це найсмачніша бонаква на світі.. Контрольний дзвінок мамі і чоловікові... Мама заплакала, чоловік не повірив..


Понеслися привітання, дзвінки, смс-ки, дико хотілося спати.. Провалялася в коридорі години 1,5, відвезли мене в палату і веліли не вставати близько години, але я через хвилин 40 не витерпіла і стала розглядати свою лялю.. Хом 'як, їй-богу! Щоки з-за спини бачити! Схожа на маму, волосинки татка, носик мамин, щоки дідусини... Товстенька і така смішна..

Увечері прийшов чоловік з друзями і я вкрадкою втекла вниз, за що потім отримала наганяй від медсестри, суворої, але милої Наташі..

Виписали нас, як годиться, 9 жовтня, дочка здоровенька, а на мамі все, як на собаці заживає, але щастя невимовне!

Зараз нам 3 місяці, ми добре спимо, їмо і ростемо. Радуємо маму і тата повизгиваннями і похрюкуваннями, цілком задоволені і щасливі і знаєте, дивишся на моє товстоще створіння, все негативне забувається, залишається тільки хороше, і якщо чесно, я б не проти в 2008 році народити братика моєї славної доньки Мирославі, адже діти - це велике щастя!