Довга розповідь про швидкі пологи

Довга розповідь про швидкі пологи

Нарешті, і я вирішила розповідь про свої пологи написати, а то нечесно: стільки чужих оповідань перечитала, свій ніяк не напишу. Писала розповідь довше, ніж народжувала, у мене ще зі школи з написанням творів проблема.


Дитину ми з чоловіком хотіли давно. Але купа різних проблем не давали нам це здійснити. А дитину хотіли ми все сильніше, зрештою, плюнули на всі труднощі і почали старатися. Але не так все просто у нас виявилося - вже більше року старалися, а результату нуль.

Вже запланували з ним до лікарів з цього приводу йти, на грудень записалися на прийом. Мені лікар сказав, що, як місячні пройдуть, так і приходь, будемо обстежуватися, а поки вітамін Е попити. Коротше, налаштувалася я вже обстежитися-лікуватися, і ось на початку грудня, до приходу місячних кілька днів ще, почали мені сни дивні снитися. Настільки незвичайні сни були, що вранці я встала і, толком не прокинувшись, ще під враженням приснилася, тест зробила. А тестів, треба сказати, за рік спроб я купу даремно перевела. Ну, зробила тест, поклала його у ванній на полицю, щоб результат з 'явився, і пішла кава на кухню пити. П 'ю каву і думаю, що в будь-якому випадку тест не покаже нічого, адже не те що затримки немає, а взагалі ще дня 3 до початку місячних. Ну, думаю, гаразд, стільки тестів даремно вибачила вже, одним більше-одним менше. Заходжу у ванну, дивлюся на тест і очам не вірю - на тесті-то дві смужки, щоправда, друга блідіша. У мене думки в купу, не вірю я своєму щастю, але вирішила чоловікові поки не говорити нічого і дочекатися хоча б невеликої затримки.

Багато у мене фокусів за час вагітності було - то в січні шашлик з кінзою хотіла, то суші о першій ночі (а по життю не люблю японську кухню).

Під час вагітності чомусь абсолютно впевнена я була в трьох речах - що народиться у мене хлопчик, що народжу раніше ПДД (його мені на 14 серпня ставили), і що пологи у мене будуть тривати довго, годин 12. Це, можливо, тому, що мама моя мені розповідала, що народилася я раніше, ніж чекали, і пологи були тривалі). Але нічому з цього не збулося. Почалося з того, що УЗД у 22 тижні показало дівчинку.

Влітку ми почали вибирати пологовий будинок. Ми завжди хотіли народжувати вдвох. Навіть коли ще тільки зустрічалися, він сказав мені, що хотів би бути зі мною в цей момент. Крім цього хотілося народити максимально природно, наскільки це взагалі в нашій сумній роддомівській дійсності можливо, без стимуляції і знеболювання. Хотіли в Семашка, але коли сходили туди з лікарем поспілкуватися, то щось перехотілося, потім в 38 вже тижнів пішла на 116 км, поспілкувалася, лікар мені навіщось дуже активно шийку подивилася - я трохи до стелі не підстрибнула. Вийняла рукавичку в крові і каже, що тепер мазня буде - дійсно, дві доби потім живіт хворів конкретно. І мазалося. Але організм, на щастя, не просто обдурити - проходила я ще 3 тижні після цього огляду. І ще сумніви у мене були щодо того, що лікар вночі або у вихідний з дачі до мене на пологи поїде, так як вона сказала мені, що кожен день з 8 до 17 працює. Крім вихідних. А на питання про ніч вона нічого не сказала, тому про всяк випадок вирішила ще й у Калініна вудки закинути. Калініна з миття 15 серпня відкривали - тобто, по ідеї, не встигали ми туди, але вирішили, що дитина сама нехай пологовий будинок собі вибирає. І лікаря відповідно. Якщо на 116 км все зростеться, то туди поїдемо, а якщо Калініна встигне відкритися, з лікарем все вийде, то, відповідно, там народимо.

Тим часом наближалося ПДД, але нічого не відбувалося, і моя впевненість, що я раніше народжу, танула з кожним днем.

Зателефонувала лікарю з пологового будинку на 116 км, кажу, що ПДД пройшов вже, може, подивіться ще раз. А вона мені каже, що не буде нічого дивитися, вже дивилася один раз. Типу, приїжджай, як почнеться, якщо чекати набридло, то хоч сьогодні приходь - народимо. Але щось не вразила мене така перспектива - це ж явна стимуляція. А в Калініна ремонт до 15 числа не встигають закінчити, відповідно відкриття пологового будинку на кілька днів відкладається.

15 числа все ж пішла на огляд у Калініна, хоч і не відкрилися вони, подивилися мені шийку потихеньку, сказали, що з шийкою все добре, через кілька днів зарожаю.

Тим часом дні йдуть, вже чекати набридло жути як, всі мене дзвінками-питаннями замучили, гінеколог з ЖК на мізки вже капає, я сама на 12 поверх пішки бігаю і не по разу з надією, що пологи почнуться, з татом дружно малюка народитися вмовляємо. І взагалі в голові тільки одна думка - народити. Навіть пологів і болю вже не так боюся. При цьому щоночі ниє живіт, а вранці встаєш - і знову тиша, все припинилося, та й вдень живіт болить, але нерегулярно.

Тим часом вже і Калініна після ремонту відкрили. Йду до лікаря вранці в суботу, жуть як не хочу ніяких ліків для виклику пологів. Дивиться вона мене, каже, що все прекрасно, шийка 2 пальці пропускає, дивно, що не народжуєш ще досі, і сказала, що зробила мені там так, щоб процес вже пішов, а мені дивно, що я взагалі не відчула нічого при огляді, в Інтернеті начиталася, що всі маніпуляції з шийкою дуже болючі. Після огляду поїхали додому, вмовила чоловіка на природу на шашлик поїхати, оскільки набридло вже пологів чекати, а його на роботу терміново викликали. Загалом, шашлик до вечора відклали.

Поки він на роботі був, я по дитячих магазинах пошастала, чергових одягів накупила дітці, потім в гості пішла, в півдев 'ятого вечора чоловік забрав мене з гостей і пішли шашлик і вино прикупити, так як я неодмінно хотіла на шашлик поїхати. Взяли шашлик, тут мене біля прилавка прихопило конкретно, але оскільки живіт вже тиждень хворів, я особливо не захвилювалася, взяли вино, пішли до кас, тут мене знову прихоплює, люди дивляться на мене перелякано, тут я подумала, що шашлик, мабуть, обламується, але вино вирішили взяти. Залишила чоловіка в черзі стояти і бігом в машину, щоб народ не лякати.

Дорогою до стоянки бачу термінал за стільниковий платити і думаю, що треба грошей на телефон покласти, раптом це все ж таки пологи починаються, а грошей на стільниковому немає. Біля терміналу заплатила, перечікую чергову сутичку, і бігом у машину. Приїжджаємо додому, чоловік пішов на стоянку машину ставити, а я ванну теплу вирішила набрати собі, думаю, раптом помилкові сутички (помилкові начебто пройти повинні в теплій воді). Залізла у ванну, сутички стали сильнішими і частіше, дихаю, в перервах розслабляюся у ванній як медуза в теплому морі, з дитинком спілкуюся. Кішка моя істерику влаштувала - бігає по краю ванни і м 'яукає, все до мене у воду рветься. Чоловік годинник мені приніс у ванну, дивлюся - сутички кожні 2,5 хвилини. О 10 вечора мені у ванній невмоч стало, адже там тісно дуже. Взагалі не розумію, як народ у типових ванних народжує, для цього, мабуть, басейн потрібен. Вилізла з ванни, можу тільки на четвереньках стояти і дихати-дихати. У паузі дістала роздруківки з курсів з дихання і позів у пологах, освіжаю все в пам 'яті. Тут же теорію з практикою поєдную, пробую різними способами дихати, так як все болючіше стає. При цьому я абсолютно впевнена, що раніше ранку не народжу і в пологовий будинок їхати рано, сили березі, розслабляюся між сутичками. А сутички частіше стають, вже за 1,5 хвилини по хвилині. Тут спохоплююся, що начебто не повинно бути так часто на початку пологів. Минуло то 2 години всього від початку регулярних сутичок у магазині. Прошу чоловіка підручник "Акушерство" принести з полиці, намагаюся почитати його, ніяк потрібний розділ знайти не можу. Чоловік тим часом сумку в пологовий будинок зібрати намагається, я в паузах йому цінні вказівки даю. Я спеціально заздалегідь збирати не стала, сказавши, що перші сутички раз на 10 хвилин йдуть, ось і буду в ці 10 хвилин речі збирати.

Сутички вже через хвилину, все сильніше, тут я перший раз закричала, чоловік відразу підбіг, почав масаж робити, дуже допомагало. Зауважила, що коли кричу на сутичці, мені гірше, ніж коли продихати вдається. Я, щоб сусідів не лякати, замість крику гами співаю, як у дитинстві на вокалі. Чоловік мене всіма силами намагається в пологовий будинок випхати, а я вже взагалі не уявляю, як за 1 хвилину дійти до машини і залізти в неї. Тут я його попросила лікарю подзвонити і запитати, може мені таблеточку яку випити, щоб полегшало хоч трохи. Ось зараз пишу ці рядки і ржу не можу - від сутичок через хвилину тільки таблеточки допоможуть... Лікар йому, мабуть, доступною мовою пояснила, кому пологи приймати доведеться, якщо він негайно мене не привезе. У мене тим часом води відійшли. Коротше одягнулася сяк-так і в машину завантажилася, стою на четвереньках на задньому сидінні, боляче дико, сутички чомусь парами пішли, замість очікуваної паузи відразу наступна хвиля накочує, а ще кидає мене в цій машині з боку в бік... Вже дихання не допомагає, масаж мені робити нікому, кричу дуже голосно, кажу, яка епідуралка річ хороша, напевно, але мені вона точно вже не світить, тут мене тужити починає. Сказала про це чоловікові, він і так вже швидко їхав, а як про потуги сказала, так взагалі, сигналячи і моргаючи, їхав по Московському на червоне світло без зупинок. Я коли в паузі очі відкривала, бачила, як машини від нас шарахалися, і люди з машин виглядали, мене це тоді дуже веселило чомусь.

Майже вже доїхали, а тут ремонт дороги, в те літо якраз на Московському асфальт міняли. Машини стоять, так чоловік прямо по цій перекритій половині понісся, де старий асфальт здерли, а новий ще не поклали, об 'їжджаючи змійкою розставлені огорожі, я відкриваю очі і бачу, які великі очі у дорожніх робітників. Під 'їхали до пологового будинку, на територію нас не пускають, вийшли і пішли пішки, у мене сутички-потуги, я присідаю близько лавочки і тужуся - ось де був кайф. Дивлюся на будівлю пологового будинку і кажу: "Може, нам не треба туди, я боюся туди, може, тут залишимося?". Заходимо в приймальне відділення, кажу акушерці, що у мене потуги, вона - нуль емоцій: як читала любовний роман, так і продовжує його читати. Потім каже, що, мовляв, зараз документи оформляти будемо. Бере мій конверт з документами, запитує, де напрямок, без нього не приймаємо. Чоловік каже, що нас лікар чекає нагорі, вона нам: "Ну і телефонуйте лікарю!" Чоловік поліз у кишеню - телефону немає, в машині забув! Коротше, він побіг в машину, я за ним - стою, тужуся на ґанку, акушерка з приймального нуль емоцій, тут чоловік подзвонив, лікар прибігла, веде мене до ліфта, тут акушерка приймального спохоплюється, каже, що документ якийсь не знайшла в моєму конверті (насправді там всі документи були), лікар їй пояснює І побігли ми з нею на ліфт, там у мене потуга чергова, вона мені каже, мовляв, дихай, що хочеш роби, тільки не тужся, сама масажик мені робить, а мені добре вже, дикий біль пройшов. Може, кажу, мені ще рано на крісло. Прийшли в родову, вона мене подивилася, каже, що треба швидко на крісло, тобі вже туди давно пора. А у мене на кріслі від страху потуги пропали.

Тут у родову чоловік вбігає вже переодягнений, обіймає мене за плечі, мені відразу добре стало і не так страшно. Пробуємо тужитися, перший раз неправильно потужилася, і перед очима чорні точки замелькали. Після цього зрозуміла, як правильно, але правильно виявилося сильно боляче, причому не в тому місці боляче, де я очікувала, а, вибачте, попа хворіла, і ще я весь час намагалася руками голівку дитини помацати, тому що не відчувала, де вона, а вони всі мої руки намагалися прибрати. Лікар мені казала, що погано тужуся, треба сильніше і не кричати при цьому, але не виходило у мене мовчки. Треба сказати, що зі мною в родовій доброзичливо спілкувалися, підтримували, на крики і різні мої фокуси адекватно реагували, за що "спасибі" бригаді, яка приймала пологи. Тут я побачила, як головка почала з 'являтися, мені так добре відразу стало, і біль минув. Але виявилася, що головка не народжується, і ось-ось буде розрив. Коротше, мені сказали, що різати треба, а я кричу, що не треба, давайте ще спробуємо, може, вийде, на наступній потузі пробуємо. Відчуваю печіння, але вгорі... Коротше, розрив. Потім там шви якраз були. Головка все одно не проходить, і мені зробили розріз. Я тужуся і бачу, що з 'являється головка, і все донька цілком - і не боляче в цей момент зовсім, навпаки - це так класно, що заради цього моменту можна багато чого витерпіти.