"А це ваша дитина"

"А це ваша дитина"

Спочатку була "Вся моя вагітність", але як всі вагітності, вона закінчується. І настає момент Народження. 


18.09.2006


Ну все. Завтра йдемо здаватися в пологовий будинок. Пакети зібрані і пронумеровані. Влаштуємо сьогодні фотосесію пузику, щоб пам 'ятати, як здорово було бути вагітною.

19.09.2006

Стоїмо в заторі. Довго вже стоїмо - час підтискає... Що робити? Пакети в зуби, виходимо з автобуса і йдемо в пологовий будинок пішки. Ну нічого, піші прогулянки корисні для вагітних.

У приймальному спокої швиденько прощаюся з чоловіком, переодягаюся і чекаю лікаря. Нас там троє таких - глибоко вагітних - виявилося. Знайомимося, оскільки лікаря все немає і немає. Одна жінка прийшла за другою дитиною, старшій доньці вже 18 років. Збирається кесаритися через сильний варикоз. Друга жінка - така підтягнута, з акуратним маленьким животиком - вже двічі мама, прийшла за довгоочікуваною донькою. На швидкій привезли ще одну сумну молоду вагітку - тиск високий...

Ось і лікар прийшов! Нас усіх чотирьох оглядають, заповнюють картки і відправляють у патологію. У патології все так чистенько, красивенько. На стінках фотографії новонароджених та їхніх щасливих мам. Коридорами неспішно прогулюються пузики. Втома сестричка знайомить мене з розпорядком дня. Підйом, аналізи, температура, тиск, вага, сніданок, процедури, обхід лікарів, обід, південь, вечеря, тиск, процедури.... А ось і моя палата. Чотири ліжка, тумбочки, стіл, стільці, раковина... Сусідки. Одна безперервно тріщить по телефону - вона на збереженні лежала і сьогодні виписується. Друга вже більше тижня тут тусується в очікуванні пологів і їй явно набридло знайомитися з новоприбулими. Третя, теж Оля, надійшла незадовго до мене. На збереження. Ну що ж. Все дуже навіть непогано. Лежимо. Чекаємо-с...

20.09.2006


Сьогодні мій день народження. Ось також і моя мама 25 років тому лежала в пологовому будинку і чекала малюка. І теж хлопчика чекала. А вийшла я... Ааа, відпустіть мене додому! До чоловіка!

Всіх сьогодні оглядає зав. патологією - дуже приємна тітечка. Навіть з днем народження мене привітала! Сказала, що все йде чудово. Пообіцяла завтра на кріслі подивитися. Скільки я чула про цей огляд!!! Одні кажуть, що це моторошно боляче, інші скаржаться на сильну кровотечу після цього... Але всі сходяться на тому, що огляд стимулює родову діяльність. Так що чекаю цього моменту зі страхом і нетерпінням одночасно.

21.09.2006

Шейка м 'яка, до пологів готова. Малюк лежить правильно, у нього все добре. Пдд 25 вересня. Це ж ще 4 дні!!! Відпустіть що мене додому на вихідні... Не відпускають - кажуть, що цілком можу народити прямо сьогодні... Швидше б уже.

Кровить... Еее... Це мабуть пробка. І що тепер робити-то?! Чекаємо-с...

О, це щось новеньке! Ритмічні скорочення в низу живота. Трохи болючі, з інтервалом в 7 хвилин. Невже сутички?! Почекаю ще. Швидше за все, це провісники. Не буду даремно турбувати медсестру, краще схожу по коридору.

Дві години ночі вже. Всі сплять. А я не можу заснути. Ритмічні скорочення не припиняються, але й не наростають. Піду розбужу сестру. "Що у тебе? Сутички? Ти впевнена? Ну, давай подивимося... Ну та сутички слабенькі. Давай кольчик но-шпи і баїньки? Про всяк випадок клізму зробимо? Через дві години не заснеш - підемо в родову.. "


Чотири години. "А? Що? А, це ти... Ну що, не заснула? Гаразд, збирай речі. З собою гігієнічне приладдя, гуртку, ложку, телефон ". Переодягаюся у фірмову сорочку і вприприжку несуся за медсестрою. Мені так радісно, що я готова розцілувати цю бурчливу незнайому жінку.

Ось вона - родова. Двомісна. Дві кушетки, між ними два родових столи. Столик для новонародженого. Голі стіни, тільки на одній картинка "Здрастуй, малюк!" - так зворушливо... На другій кушетці хтось тихо стогне. Добрий дядько-лікар вкотив мені укол і велів спати. Я слухняно заснула...

22.09.2006

"Де це я? І хто це так кричить? " Я в родовій, кричить сусідка. І ще хтось у сусідній родовій. А у мене тиша... Сутички припинилися. Ну ось.... Сусідку перевели на стіл. Пара хвилин і закричав малюк. Я реву від щастя за нове життя і молоду матусю. У сусідній родовій теж лунає дитячий плач і радісний крик породіллі. Заглядаю туди - жінка з варикозом, з якою ми познайомилися в приймальному спокої, притискає до себе крихітну грудку і плаче. Їй зараз ніхто не потрібен. Подумки вітаю її і тихенько йду.

Ось і мій дядько-лікар. "Як справи? Можна, я повернуся в патологію? Сутички є, хоч і слабкі. Лежи, народжуй! " Так що залишаємося тут. Тільки переїжджаємо з родового залу в палату.


У палаті нудно... Десь далеко кричать породіллі і, час від часу, новонароджені. Ніхто не заходить до мене. Намагаюся прогулятися коридором, але кожна зустрічна медсестра наполегливо радить мені повернутися в палату і не заважати під ногами. Мені дуже сумно...

Ура! Сусідку підселили, тепер є з ким поговорити. Базікаємо про всяку дурницю. У мене як і раніше тиша, а у сусідки вже потуги почалися. Її переводять у родову. Знову сумно. Ну чому всі народжують, а я ні! Так не чесно!!! Реву... Приходить медсестра і лає мене. Каже, щоб взяла себе в руки, а то дитині не вистачає кисню. Мені шкода малюка і від цього я реву ще сильніше... Дзвоню чоловікові і скаржуся йому на життя... У коридор вивозять мою сусідку. У неї дівчинка.

10 вечора. Ура! Сутички посилилися...

23.09.2006

Опівночі приходить тітка-лікар, хвалить мене. Каже, що через дві години проколе бульбашка, якщо сама на той час не розірветься.


Через дві години мене дивляться на кріслі знову. Цього разу крім тітки-лікаря присутня і студентка-практикантка. Я так рада, що процес пішов, що мені все одно, нехай хоч двадцять чоловік дивляться! Студентка, мабуть, двієчниця. Тітка-лікар суворо запитує її: "яке розкриття?", я теж так суворо дивлюся: "яке?". А вона боязко так говорить "ось таке" і показує на пальцях. Тітка-лікар сміється. Мені каже, що розкриття два пальці, зараз проколемо бульбашку. Сутички повинні посилитися після цього. Проколює. Зовсім не боляче, тільки вод зовсім немає. У картці роблять запис - "маловоддя, пласка плодна бульбашка".

Переїжджаю в родову. На ту ж саму кушетку, на якій провела минулу ніч. Ось тепер стало дійсно боляче. І поруч нікого. Покричу, мабуть... Не допомагає. Приходить зла медсестра. Каже, що кричати не треба. Треба дихати - глибокий вдих через ніс і повільний видих через рот. Дихаю. Здається, допомагає. Тільки все одно дуже боляче...

Тужить. Тужитися не можна - шийка не до кінця розкрилася ще. Ага, їм легко говорити! Треба продихати сутичку.

Кайф. Дозволили потужитися. Швиденько перелазимо на стіл, ноги в упори, руками тримаємося за поручні. На сутичку тужимося тричі. Поїхали. Не виходить... Зовсім ніяк. Не можу!!! Треба. Треба - адже малюку ще важче, ніж мені... "Ми зробимо тобі епізіотомію". Та ріжте вже!!! Різкий біль у місці розрізу і плач дитини. Мою дитину.

Час народження 7 ранку рівно. Хлопчик. Вага 3480 р, зріст 52 см. 7/7 по Апгар.


"Куди ви його забираєте?! - У ПІТ - Навіщо?! Що з ним?! - у дитини гіпоксія, нічого страшного... "
Мене довго і боляче зашивають. А я базікую невтомно про те, як я щаслива, і які лікарі молодці, і як життя прекрасне... Всі сміються і радіють разом зі мною.

Дуже хочеться пити. Пляшка з водою залишилася в патології, тут пити нічого. Приносять сніданок. Заберіть від мене це! Дайте чай!

Ну що, пора порадувати татусю і бабусь? А заодно і всіх друзів-знайомих розбудити раннім суботнім ранком. Найпрекраснішим ранком у моєму житті!

Що я відчуваю? Полегшення, щастя, порожнечу... Лежу в коридорі на каталці і дивлюся на свої ноги. Лежу на спині і бачу ноги. Поверніть мій великий гарний пузик!!!

Їдемо кудись... Післяпологове відділення. Палата інтенсивної терапії. Акуратненько звантажуємо мене з каталки. Оглядаємося. Ліжко, тумбочка, раковина, інкубатор. Це. Мій. Дитина. А я його мама...

З цього моменту минув майже рік. Цілий рік поруч з нашим малюком. А попереду ще багато-багато щасливих відкриттів і незабутніх моментів. Спасибі тобі, синку, що ти у нас є...